І знову, як?

Як мені побачити чудо? Хтось казав бути ним. Стараюсь. Здається помічаю. Але занадто ідеалістично налаштована, аби повірити, що ось воно, МОЄ чудо. Ні, то ще не моє, я трошки почекаю і воно прийде. Чекаю, таке враження, що перебираю чудесами, як шкарпетками.
Але чи то добре? Чи не буде так, що і в труні буду думати, "ще трошки"? Але чи точно зле би було так думати і в труні? Може то і краще, шукати не зупиняючись? Поки що мені так подобається :-)

Ти ще не знаєш

Ти знаєш, у що ти вляпався? Ні. Ти хочеш знати, у що вліз? Ні. Ти хочеш звідси вибратись? Ні.

Гаразд, тоді ми в однаковому становищі.

Може так і краще, принаймні не будемо звинувачувати один одного в майбутньому. Якщо таке буде.

Гублюсь

В деякі моменти я відчуваю, що втрачаю межу між реальним і надуманим. Може то тільки надумане, але як мені то знати, якщо я втратила межу?.. Хоча, чому воно мене хвилює? Я можу думати, шо межі не втрачала і що те, що я так думаю - лише надумане, тобто несправжнє.
А як знайти оту межу? Як знати, шо ото - бачать всі, а то - тільки ти? :)
А чи взагалі варто її шукати? Чи варто знати, де "закінчуєтсья реальність і починаєтсья фантазія"? :)
І останнє. Не можу зрозуміти, чому мене то тільки зараз почало хвилювати...